Венедюк Богдан Ігорович

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО  ФАРФОРУ.

ФАРФОР У РЕСТОРАННІЙ КУЛЬТУРІ М.ОДЕСИ.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ

(Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу.

Науковий керівник: Андрієнко А.М.)

          В нашій країні відкриваються все нові та нові ресторани, кафе бари, де в інтер’єрі, посуді, аксесуарах присутня національна українська тематика. Дуже часто зустрічається неймовірний керамічний посуд, деякі предмети інтер’єру та декору. А ось український фарфор представлений занадто рідко. Спробуємо розібратися з чим це може бути пов’язано. Зовсім нещодавно вони зустрічалися на святкових столах, як головний декор. Зараз ми бачимо або усім відомі марки зарубіжних брендів такі як Херенд, Мейсен, Валендорф та багато інших, або продукцію китайських виробництв,  які заполонили наші ресторани, кафе, власні кухні. А де ж наш неймовірний український фарфор? Невже цю нішу заповнила іноземна продукція назавжди?

      Вважається, що фарфор зародився у Китаї. Дуже гарний, такий тонкий китайський фарфор приковував погляди європейців, котрі звикли до керамічного посуду. Йому надавали магічні властивості, розпізнавання отрут  у напоях, їжі, змінюючи колір.

     Європа відкрила для себе китайський та японський фарфор у  XV столітті, його імпорт набуває великих масштабів. Розгадати секрет китайського фарфору вдалося в 1709 році в Мейсоні Иогану Фридриху Бётгеру.

Історія дивовижного українського фарфору увіковічена в марках, наданих  зразками цих заводів.

1) Баранівський фарфоровий завод знаходиться у місті Баранівка, Житомирської області.  Розпочато виробництво в 1802 році Михайлом та Франциском Мезер.

     Родина Мезер, яка заснувала перше в Україні підприємство фарфору в Корце,  отримала  дозвіл на маркування своїх виробів державним гербом. Це свідчило про високу якість продукції. У 1896 році його власником став одеський купець Н.П. Гриппари, що дуже вплинуло на розвиток заводу. Після 1917 року – націоналізований, продукція випускалася за старими зразками. Після Великої Вітчизняної війни завод збільшив виготовлення скульптури, яка відрізняється високою художньою виразністю. На Баранівському фарфоровому заводі працювали такі майстри своєї справи, як: Величко Іван Павлович, Спица Володимир Григорович, Ярмоленко Олександра Трофимівна  та багато інших. Фабричне маркування у різні роки виглядало по різному.

2) Будянський фарфоровий завод у селищі Буди Харківської губернії був заснований у 1887 році Матвієм Сидоровичем Кузнецовим. Це було четверте підприємство, яке увійшло у «Товариство виготовлення фарфорових та  фаянсових виробів Кузнецова». У перші роки праці на заводі виготовлявся полуфаянс, у 1892 році – фаянс, а у 1894 році – фарфор. Після 1917 року завод був націоналізований, а після 1922 року увійшов до складу всеукраїнського треста «Укрфарфорфаянсскло». У середині двадцятих років отримав назву «Серп і Молот». Після відновлення торгових відносин з Туреччиною торгпредство країни заключило договір на виготовлення фарфорового посуду для Туреччини та Єгипту. В роки Великої Вітчизняної війни завод був зруйнований , після війни - відновлений.

Завод працював майже 120 років, на превеликий жаль в 2006 році зупинил випуск продукції. На заводі творили такі майстри, як: Бидасюк П.Я., Вакула Р.С., Іванченко П.М., Федорова Н.І., Ніколаєв Б.В. та багато інших.

3) Городницька фаянсова фабрика з’явилася як дочірнє  підприємство Корца у 1807 році на кошти Юрія Чарторийського та належала акціонерній компанії Корецькій мануфактурі. Селище Городниця Житомирської області (минула Волинська губернія) згадується в документах з 1685 року. До початку 1850 років Городницька фабрика перейшла у власність Терези Любомирської, а потім до її сина. У 1856 році він продав фабрику Вацлову Руликовському, який зайнявся  модернізацією виробництва для випуску фарфору. У кінці 1870 років фабрика повністю згоріла, була продана Полтавському земельному банку. Пізніше виробництвом володіли Р. Боссе, С. Гижицкий, купці Зуссмани. Після 1917 року завод націоналізований, поновив працю у 1923 році, отримав назву «Городницький фарфоровий завод імені Комінтерна». Завод увійшов до складу Всеукраїнського треста « Укрфарфорфаянсскло». Під час війни завод був зруйнований, поновлено  виробництво під кінець сорокових років. На теперішній час підприємство «Городницький фарфоровий завод» виготовляє посуд і дрібну фарфорову пластику. На заводі працювали такі скульптори, як: Крижановський А.В., Албул В.В. та інші.

4) Фарфоровий завод у селищі  Довбиш Житомирської області заснований на початку 1823 року польським поміщиком Пшебельським. На початок 1880 року завод був проданий А. Петерсу,  потім належав  Рихтеру Р.І.. У 1917 році – націоналізований, отримав назву Мархлевский завод, так як з 1925 року містечко Довбиш змінили назву в місто Мархлевск. На початку 1930 років заводу присвоїли ім’я Фелікса Кона, а після війни він  став називатися «Довбишський фарфоровий завод». На початку 1980 року завод об'єднався з полонським  фарфоровим  заводом в об'єднання  Корал.  На заводі працювали такі скульптори і художники, як: Ярош А. І. (автор багатьох тематичних ваз), Коломієць Н.В., Клемко В.І. та інші. 

5) Київський Експериментальний кераміка-художній завод в місті Вишневе Київської області відкрито у 1924 році. На початку це була майстерня з виробництва фарб і деколей для керамічної промисловості. Під час війни завод був зруйнований, після війни - відновлений, до існуючих  раніше барвистого та літографічного цеху, додався цех по виготовленню високохудожніх фарфорових виробів. В середині двадцятого століття було вперше широко  використано  Петриківський розпис на фарфорі . Це було єдине підприємство з масовим виробництвом фарфору, прикрашеним розписом майстрів із основної школи  Петріківського розпису. На заводі були зразки виробів для інших заводів України. У 1993 р. у результаті приватизації відкрито акціонерну спілку Деффа. З 2006 року –зупинився випуск продукції.

На заводі працювали такі скульптори і художники,як: Жникруп О.Л., Щербина В.І., Рапай - Маркиш О.П. та інші. Після закриття заводу усі вироби, які зберігалися і вартість яких оцінювалася у декілька мільйонів доларів повинні були  передатися до державного музею декоративного мистецтва, але замість цього були викрадені.

6) В містечку Коростень Волинської губернії фарфоро-фаянсове виробництво заснував Т.К. Пржибильський в 1904-1909 роках. У 1917 році Т.К Пржибильський  іммігрував, а завод зачинено. В 1922 році після заснування Всеукраїнського треста (Укрфарфорфаянсскло) почалось будування виробництва . На початку вироблялися чайний та столовий посуд, а з 1925 року-різноманітні фарфорові вироби. В 1926 році завод отримав назву (Коростенський фарфоровий завод імені Ф.Дзержинського) . Під час війни повністю зруйнований, відновлення почалося одразу після звільнення від окупації в 1944 році. В 1950 роках з приходом на виробництво В.М. Трегубовой та Н.С. Трегубова  - почався випуск фарфорової скульптури. З 1995 року завод іменувався Коростенський фарфоровий завод. У наш час творили такі скульптори як: В.М. Трегубова, Н.С. Трегубов, Д.П Милиневський.

Полонський завод художньої кераміки збудований у містечку Полонне Хмельницької області (у минулому Волинська губернія) в 1880 році. За історичними даними в  Полонне  існував завод, орієнтований на виробництво дрібних фарфорових виробів. Завод був заснований А.Я Бричкой.  На підприємстві працювали  в основному члени сім’ї Брички. Фарфорова маса вироблялася вручну, температура випалу була низька. З вересня 1956 року завод став державним підприємством. В наш час на підприємстві зупинилось масове виробництво продукції. Виконується лише індивідуальні невеликі замовлення.

8)Полонський фарфоровий завод в містечку Полонне Хмельницької області. У 1870році на власній сировині почали складати  фарфо-фаянсове виробництво, наприклад найбільш раннім із них була фабрика фарфору і фаянсу М.Шапиро.

У 1897 році власником заводу став А.Зуссман. При ньому завод випускав фаянсовий посуд, в з 1991 року санітарний фаянс . Після 1917 року - націоналізовано і до 1933 року випускав тільки санітарний фаянс. З 1933 року підприємство стало випускати фарфоровий посуд . Під час Великої Вітчизняної війни завод дуже постраждав,  робочий процес відновився до кінця 1940 року . На початку 1980 року Полонський фарфоровий завод об’єднався з заводом  в Довбиші . У наш час існує підприємство «Коралл». На заводі працювали такі скульптори як: Іванченко П.М ., Моисеєва А.А та інші.
9) Сумський фарфоровий завод заснований 1960 році і є одним із провідних підприємств сумського району . В наш час - закритий.

У нашому славному місті не було заводів з виробництва фарфору, але багато скульпторів працюючих на цих підприємствах закінчили одеське художнє училище, інститут або просто народилися на Одещині. Це Богач В.А.,  ІванченкоП.М., Моісеєва А.А. та інші. Результатом досліджень стали невтішні результати, багато заводів зачинилося, цінні знання накопичені поколіннями скульпторів та художників втрачені назавжди. А те, що залишилося назвати чимось високодуховним - неможливо.
От ми і дивуємося залишками бабусиних сервізів, статуеток, настінних панно. Ручний розпис вже не той, що був раніше.  Такий посуд навряд чи буде передаватися із покоління в покоління.

Фарфорові вироби заводів України відзначалися своїм неповторним колоритом, національною ідентичністю, неперевершеним художнім смаком .

І на превеликий  жаль ,що в Україні не знайшлось насправді відданих своєму краю, своїй вітчизні громадян, які змогли б відновити  виробництво фарфору в Україні. Коли дивишся на вироби Київського , Коростенського фарфорових  заводів, та інших - розумієш, що працівники вкладали не тільки труд, але й душу в воістину твори мистецтва. Вони змушували задуматися про свою національну приналежність, пишатися тим, що створили наші прадіди.      Дуже часто приходить на думку, що величина Одеської  Старокінки залежить від рівня життя в країні . Дуже хотілося, щоб бабусі, які виносять із хати останні сімейні реліквії, щоб купити продукти або харчі,чи сплатити комунальні послуги будуть їх передавати своїм внукам та правнукам, не потребуючи самого необхідного .                    

         При виробництві сучасного фарфору у світі враховується креативність, розробляються нові концепції, впроваджуються люксові лінії, які не порушують, а продовжують  принципи ручного виробництва, вводяться різноманітні програми для готельного та ресторанного бізнесу вищого рівня. Сучасний фарфор це нащадок, історія, пройняті почуттям прекрасного. Особливий стиль життя  та культурна спадщина є основою практичності та функціональності, стильної елегантності.   

                            

 Дуже приємно, коли в тебе такі учні.

 Дякую Богдане.