День захісту дітей - 1 червня!!!

 Встановлене в Україні 30 травня 1998 року. Цього дня відзначається Міжнародний день захисту дітей!   

Уже традиційно 1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей – «International Day for Protection of Children» ‒ прекрасне свято радості та надії.

Саме в дітях продовження роду людського й здійснення своїх мрій і сподівань на краще. Дорослі прагнуть, щоб діти зросли здоровими та радісними, прославляли свої родини і рідний край.

З історії Дня захисту дітей
Міжнародний день захисту дітей – це одне з найстаріших міжнародних свят. За однією із версій, у 1925 році Генеральний консул Китаю в Сан-Франциско зібрав групу китайських дітей-сиріт і влаштував для них святкування Дуань-у Цзе (Фестиваль човнів-драконів), яке якраз припала на 1-ше червня. Завдяки щасливому випадку цей день збігся із часом проведення «дитячої» конференції в Женеві.

Офіційне затвердження
Рішення про відзначення Міжнародного дня захисту дітей саме першого червня прийняла Міжнародна демократична федерація жінок у листопаді 1949 року. Перший Міжнародний день захисту дітей було відзначено ще в 1950 році.
ООН підтримала ініціативу федерації та оголосила захист прав, здоров'я і життя дитини одним із пріоритетів у своїй діяльності.

Символ Міжнародного дня захисту дітей
У Міжнародного дня дітей є свій офіційний символ – прапор. На зеленому полотні, який символізує зростання та гармонію, навколо знаку Землі розміщені фігурки ‒ червона, жовта, синя, біла і чорна. Ці людські фігурки символізують різноманітність і терпимість. Знак Землі, розміщений в центрі, ‒ це символ нашого загального дому.

Відзначення свята в Україні
В Україні цей день відзначається із 1998 року. У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава зобов'язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля й відпочинок та сприяти наданню для цього відповідних можливостей.
Проте сьогодні перед Україною постають нові виклики у сфері захисту прав дітей у зв'язку з ескалацією насильства, бойових дій на території областей нашої держави.
Кожна дитина має повне право бути захищеною, розвиватися й навчатися для кращого майбутнього. І сьогодні – це не лише веселе свято для самих дітей, а й нагадування суспільству про необхідність захищати права малечі, прагнути, щоб усі діти росли щасливими і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни.

 

ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ

Шевченко Тарас Григорович (25. 02 (09.03). 1814, с. Моринці Звенигородського повіту Київської губ. (нині Звенигородського району Черкаської обл.) – 26. 02 (10.03). 1861, м.Санкт-Петербург, Російська імперія (нині Російська Федерація) – український культурний та громадсько-політичний діяч, мислитель, гуманіст, поет, художник, вчений, ідеолог соціального та національного визволення, Кобзар українського народу, один із провідних творців історичної пам’яті та національної ідентичності українського народу, знакова постать національної пам’яті, національний символ України.

Захоплення історією, віковими традиціями та козацьким бунтівним духом черкаської землі під впливом родинних переказів про славні часи Богдана Хмельницького, Гетьманщини та Коліївщини, сформували світогляд Тараса Шевченка та визначили всю його подальшу діяльність як митця, культурного та громадського діяча, вченого та ідеолога соціального та національного визволення українського народу.   

Похований на Смоленському православному кладовищі СПб. Проте, на виконання передсмертної волі Шевченка, за ініціативи діячів української громади СПб. його прах перенесено до Канева, де перепоховано 22 травня 1861 р. на Чернечій горі. Могила його стала місце постійного паломництва українців, а Чернеча гора отримала другу назву Тарасової. 1925 р. вона стала частиною теперішнього Шевченківського національного заповідника. 1939 р. тут відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку роботи скульптора М. Манізера, а згодом збудовано літературно-меморіальний музей, фонди якого нараховують 17 тис. оригінальних експонатів.

         Творчість Тараса Шевченка увійшла до скарбниці світової культури, його твори перекладені більшістю мов світу.

Іменем Тараса Шевченка названі вулиці, площі та населені пункти, його ім’я носять Київський національний та Луганський національний університети,  Наукове товариство (Нью-Йорк, США), Всеукраїнське товариство «Просвіта», Інститут літератури НАН України, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут, Придністровський державний університет (Придністровська Молдавська Республіка), Національна опера України та центральний бульвар м. Києва, Тернопільський академічний обласний драматичний театр, Дніпропетровський музичний драматичний театр, Театр драми й музичної комедії у Кривому Розі, Черкаський та Чернігівський драматичні театри, а також школи, гімназії, бібліотеки, кінотеатри тощо.

Крім згаданого Шевченківського національного заповідника у Каневі, 1941 р. у Києві відкрито Центральний державний музей Тараса Шевченка, який у березні 2001 р. отримав статус Національного. Національний музей Тараса Шевченка має дві філії: Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка та Меморіальний будинок «Хата на Пріорці».  Музеї Тараса Шевченка відкрито також  в Черкасах, с. Моринці, с. Шевченкове та с. Будище Черкаської обл., Російській Федерації (в СПб., Орську та Оренбурзі), Казахстані (у Форті Шевченка) та Канаді (Торонто).

Найвищою і найпрестижнішою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва є Національна премія України імені Тараса Шевченка (присуджується щорічно). ЇЇ засновано (спочатку мала назву Республіканської премії імені Т.Г. Шевченка) в травні 1961 р. у столітню річницю перепоховання праху поета в Каневі. 1969 р. отримала назву Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, від 1999 р. – Національна премія України імені Тараса Шевченка. З 2000 р. є державною нагородою.

Образ Тараса Шевченка відтворено в низці художніх кінострічок, про нього знято чимало документальних та науково-популярних фільмів.

            В Україні та за кордоном на вшанування пам’яті Тараса Шевченка встановлено значну кількість меморіальних дощок, барельєфів, обелісків та безпрецедентно велику як для поета кількість пам’ятників та монументів, зокрема, величні пам’ятники у Харкові та Києві, а також пам’ятники у Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших містах України, в Російській Федерації, Грузії, Білорусі, Молдові, Казахстані, Узбекистані, Туркменії, Литві, Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії, Італії, Франції, США, Канаді, Бразилії, Парагваї, Австралії. Лише протягом 2011 р., в рік вшанування 150-ї річниці перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі, відкрито 3 пам’ятники поету: в Оттаві (Канада), Вільнюсі (Литва) та Підгориці (Чорногорія). Географія розміщення та історії зведення пам’ятників Тарасу Шевченку є дуже цікавим предметом для дослідження.

   

 

 

                      Сьогодні День вишиванки! Яскраве св'ято! Вітаю від щирого серця! 

Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як ліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Зміст

• 1Історія
• 2Призначення
• 3Традиційні орнаменти, стилі
• 4Українська вишиванка в інших культурах
• 5Вишивання
  • 5.1Способи вишивання
  • 5.2Математичне моделювання
  • 5.3Машинне вишивання подвійними хрестоподібними елементами
  • 5.4Цікаво
• 6Див. також
• 7Примітки
• 8Література
• 9Посилання

Історія[ред. | ред. код]

Українське мистецтво вишивання має давнє походження, витоки якого сягають епохи неоліту^[1].

Вишивки були відомі ще в II ст. до н. е.

Стародавнє поширення одягу з вишивкою на території України засвідчують зображення на творах декоративно-ужиткового мистецтва скіфської доби (золота пектораль з кургану Товста могила (IV ст. до н. е.), срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н. е.), чаша з кургану Гайманова могила (IV ст. до н. е.) та ін.). На знаменитій куль-обській вазі можна розрізнити сітчасті візерунки: ромби, кола, хрести. Металеві фігурки так званих «танцюристів» із мартинівського скарбу на Черкащині (IV ст. н. е.) мають на пазусі сорочок широку манишку з сітчастим орнаментом, яка сягає від коміра до пояса. Подібну «манишку» виявлено на бронзовій статуетці з-під Хорола на Полтавщині (IV—VII ст. н. е.)^[1][2].

Вишиті писанки. Робота народної майстрині Луганщини Інни Форостюк

Срібна нашивна бляшка із антського скарбу 6-7 ст. н. е. Вважається зображенням людини у орнаментованій сорочці

Оздоблювався вишивкою також і одяг сарматів, які тривалий час мешкали на території сучасної України (курган Соколова Могила, І ст. до н. е.; курган Сватова Лучка, І ст. до н. е.)^[1]. Унікальною є саме знахідка з Сокольської могили: вона стала свідченням високої майстерності вишивання золотом «в прикріп» та технікою пряденого золота, і вірогідно, є наслідком попереднього тривалого розвитку вишивального мистецтва найдавнішого з досі відомих^[3].

Дослідження Селівачова вказують, що ранні зразки давньоруського шитва мали попередників (або аналоги) у вигляді зображень чорнилами на полотні. До таких належить антимінс 1148 р. з Петербурзького Ермітажу. У центрі квадратного за форматом суворого рідкого полотна тонкими лініями. Зображений восьмикінцевий хрест. Широка площа навколо нього обрамлена з чотирьох боків написами, серед яких згадується ім'я князя Юрія Долгорукого. Композиція, на думку М. Р. Селівачова, дуже схожа на вишивку і може тлумачитись як накреслений узор для вишивання або наслідування техніці вишивання чорнильним малюнком^[1][2].

У дослідженнях Р. Захарчук-Чугай вказується на поширеності вишивки через присутність її у «вбраннях» численних «кам'яних баб», які «сторожать» південно-українські території від часів половецьких наскоків: на ньому чітко проглядається вишивка на уставках, подолах, манжетах. З поховань Х — XI ст. (фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками: налобні пов'язки — чільця, стрічки, стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі тощо) відомо про широке застосовування у цей час вишивки для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер'єрного призначення. Відома одна пам'ятка 900—1100 рр. (з с. Жишава на Тернопільщині), в якій технікою «в прикріп» виконаний складно ромбовий розвід з розетками на краях ромбів у круглих обрамленнях^[1][4].

Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки ХІ–ХІІ ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Українітієї ж доби.

Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха — Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XV–XIX ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17–18 ст. У 16–18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19–20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Призначення[ред. | ред. код]

Вважається, що основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин.

Традиційні орнаменти, стилі[ред. | ред. код]

Українська сім'я у вишитих сорочках.

Запис програми «Різдво у долі Івана Франка»

Візерунки:

• геометричні елементи в українській вишивці (ялинка, ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, геометричний меандр, горизонтальні знаки землі),
• зображення тварин: кінь
• птахів: голуби, журавлі, качки, півні
• рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, «гарбузові листя», «хмелик»
• квіти: «барвінок», лілея, троянда (рожа)
• змії
• людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами
• комахи: «зозулька», «бджілка», «павучок»^[5].

В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіннятощо).

Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому, українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов'янських і неслов'янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині.

Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині.

Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й Покутті.

Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь.

Мотиви. Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.

Вагоме значення мала й кольорова семантика (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса довкілля, її мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

  

     

     

 

                                    Подлесєцька Марина     

Національний  колорит в оформленні підприємств ресторанного господарства.

Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу.

Науковий керівник: Андрієнко А.М.

    Відвідувач, який бажає насолодитися стравами неперевершеної української кухні, спочатку звертає увагу на розташування, оформлення закладу ресторанного господарства, інтер’єр та меблі, етнічний стиль. Господар підприємства, відкриваючій заклад, мріє, щоб його дітище було особливе, сучасне та має тільки йому властивий колорит та індивідуальність. Він вкладає в нього душу та свої думки з приводу того, яким він має бути. Великий Станіславський писав:»Театр починається з вішалки», так і перше враження на відвідувача справляє інтер’єр та меблі закладу. Сучасних виробників меблі ми можемо знайти на ринку забагато. Але наша мета зробити інтер’єр оригінальним, наповненим українським волелюбним характером та старовинним. Це завжди привертає увагу   іноземних та українських відвідувачів.

    Етнічний стиль оформлення інтер’єру має декілька назв: етнос, екзотика, фольклорний стиль. У дизайні інтер’єру цей стиль виявляється у використанні матеріалів, кольорів, елементів етнографічної атрибутики, що надає всьому інтер’єру яскраво вираженого національного характеру. Це в першу чергу використання  натуральних матеріалів: плетений тин  з лози, прикрашений горщиками, солом’яний або очеретяний  дах; дерев’яна підлога з міцних порід дерев; стіни зроблені за допомогою декоративної штукатурки, де неперевершено виглядають малюнки казкових птахів, калини, соняшнику або петриківського розпису.

    Характерними рисами українського етнічного стилю є ткацтво, вишивка, кераміка,  старовинні ікони, дерев’яні вироби, сундуки,  різноманітні обереги та інші цікаві речі.  В українському  етнічному  стилі - велике  значення  мають предмети бита. Вони виготовляються із натуральних материалів, прикрашаються національними орнаментами. Українська вишивка та ткацтво використовувалися в оздобленні будинку. Старовини речи додають неповторності та ексклюзиву. Неповторна косовська кераміка привносить затишок та радісний настрій.

    Перший, хто зустрічає відвідувача - це адміністратор та офіціант закладу. Їх одяг в сучасному ресторані української кухні - це данина традиції. Найчастіше -  це вишукана українська вишиванка, яка була символом здоров'я, краси, любові, родової пам'яті, що  передається  з покоління в покоління, як родова реліквія. Кожен символ, вишитий на неї  мав охоронне значення. Символіка вишивки залежить від того, кому призначалося вбрання. Символічні орнаменти  символізували зображення людей і тварин, птахів і рослин, землю та воду. Вони збігаються із символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виготовлялися з льняного чи конопляного полотна домашньої роботи. Юбка плахта, підв'язана поясом; спідниця; віночок з дванадцятьма парафіновими квітами, який є символом долі та  життя, з кольоровими стрічками; яскраве коралове намисто з хрестами – з гардами,  роблять зовнішній вигляд неперевершеним.

   На вході  досить часто нас зустрічає  такий елемент інтер'єру в українському стилі, як «мішечок достатку». Він символізує багатство і достаток. При створенні оберегу використовують мішковину, на ньому обов’язково повинні бути присутні квасоля, горох, кукурудза, різнотрав'я, яке символізує довголіття, любов - червоний перець, сімейне щастя - насіння.

    Лялька-мотанка виконувала роль оберегу дитини від злих людей та лихого ока. Лялька-мотанка є символ жіночої мудрості, родинний оберег. Її ретельно зберігали та використовували у різних  обрядах та ритуалах. В  сучасному інтер’єрі використовують як прикрасу.

    Найчастіше в оформленні інтер’єру підприємства харчування в українському стилі використовують рушники. Це старовинний оберег дому і родини, атрибут народних свят, які в давнину розвішують на стінах, над вікнами, на покуті. Найчастіше використовують старовинні рушники, яки мають неперевершений вигляд.

     Глиняний косовський  дзвоник  наповнить мелодійними переливами будь-яке приміщення. Він також є елементом українського етнічного стилю. Традиційно  символізує хід часу, а його звук позначає  весілля й перемогу.  Дзвоники з чудовим звуком, привносять в заклад ніжність і святковий настрій. У декоративному оздобленні керамічних косовських виробів відображається рослинний і тваринний світ, жанрові композиції з міфологічною, релігійною й побутовою тематикою, сцени праці та свят, звичаїв та обрядів гуцулів. Геометричний орнамент, що вільно й легко лягає на форму виробів, підкреслює їх об'єми. Легкість малюнків не заважає сприймати пластику форм, орнаменти та неповторні сюжетно-тематичні   композиції. Майстер ретельно  вимальовує кожен елемент за власним  стилем та колоритом. Ще  косовську  кераміку відрізняють «фарбові сльозинки» - невеличкі патьоки фарби. У закладах ресторанного господарства ми користуємось  такими  косовськими вироби, як різноманітні аксесуари, іграшки, мальовані кахлі,  сувенірна продукція, вазочки, макітри, горшки, миски, дзбанки, горнята.

    Декоративні віники-обереги зустрічаються у більшості регіонів. Такі віники традиційно прикрашають стрічками, сухо квітами, горішками, горохом, зернами злакових культур. Кожний елемент має давній символічний зміст , відповідно до якого в оселю приходить здоров’я, багатство та щастя.  

    Гуцульські килими, виготовлені вручну, прикрасять будь-який заклад ресторанного господарства. Гуцульські килими ще звуться – ліжники. Це товсті, вовняні вироби з об’ємною поверхнею та довгим, пухнастим, двостороннім ворсом.

     Серветки із ручною вышивкою, скатертини, декоративні подушки, орнаменти на стінах додають  затишку та домашньої обстановки закладу.

     Дерев’яні панно та різноманітні вироби - це спокій, затишок та домашня атмосфера на підприємстві.

     Різноманітні вироби з лози: плетені стільці, ліжка, крісла, корзинки та кошики зроблять ваш ресторан  неповторним,

     При оформленні тематичних пасхальних столів у ресторані для прикрашення використовують писанки. Писанки - це символ Сонця, його життя, любові, весняного відродження. Кожен орнамент  має своє певне сакральне значення. Історія писанки сягає  сивої давнини, пов'язана з культом уславлення вічного закону весняного пробудження усього живого на землі.

    В оформленні інтер’єру напередодні Святої вечері використовують дідух – обжинковий, або зажинковий  сніп, виготовлений з колосків пшениці, символ різдвяних свят. Згідно з віруваннями, він є символом родючості та сімейного достатку, єднанням предків з їхніми нащадками та богом для душ, які відійшли у зоряне царство.  

    Столи прикрашають різноманітними барвами. Вони  мають символічне значення. Барвінок позначає вірність. Його назвали так на честь кохання  юнака Бара та дівчини Вінки. Барвинком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвинок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвинок - є символом кохання. Калина - символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на верхівці якого птахи їдять ягоди та приносять людям вісти, іноді з потойбіччя. Та і саме дерево зв'язує світ мертвих зі світом живих. Мак символізує красу та гордість.

     Українська кераміка, яку використовують як посуд в закладах  ресторанного господарства відрізняється різноманітністю форм, стилів, напрямків. Глиняний глечик - символ повного життя та злагода в родині. Українська кераміка в закладах ресторанного господарства зігріває теплом та спокоєм.
     Кожен заклад української кухні  при необхідності може бути неповторним та індивідуальним, потрібно тільки кохати свою справу, вкладати в неї душу, пам’ятати національні традиції.

    В нашому славному місті також є заклади ресторанного господарства національної української кухні. В першу чергу це  аутентичний український ресторан « Куманець», з плетеними огорожами, меблями з натуральної деревини, вишивками та рушниками на стінах. Персонал одягнений у традиційний український одяг. Грає українська музика. Українська кухня представлена в таких закладах як «Дача», «Буфет», «Пузата хата», «Компот», «U» та інші. На мою думку це замало для великого курортного місця. Тому будемо сподіватися, що у нас з'являться ще ресторани та  затишні маленькі кафе, де українська кухня буде представлена повно і різноманітно.

    Особливу атмосферу в закладі додає музика. Українська пісня-це душа та думки народу. Це незрівняні: «Ніч яка місячна», «Несе Галя воду», «Ой чий то кінь стоїть», «Ой, у вишневому саду», «Цвіте терен», «Чорні брові, карі очі» «Щедрик» та інші, яки ми співаємо й зараз. А таки виконавці як Володимир Івасюк, Софія Ротару, Ніна Матвієнко, Микола Мозговий, Назарій Яремчук, Святослав Вакарчук, Квітка Цісик, тріо «Мареничі» Кузьма Скрябін - увійшли до улюблених та рідних багатьма  українцями.

 

 

 

 

 

Література

     1.Зайченко В. Рушники.-К.- 2018.-256с.

2.Білозуб В.Г., Заболотний В.І., Рильский М.Т. -Українське народне мистецтво. Тканини та вишивки.-К.-1960.-300с.

3.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B0%D0%BA%D0%B8

4.https://www.tripadvisor.ru/Restaurants-g295368-Odessa_Odessa_Oblast.html

 

     5.Лащук Ю.П.  Гуцульська кераміка.-К.-1956.-44с.

     6. http://lib.knukim.edu.ua/proekti-biblioteki/proekt-skarbi-nacii/kosivska-                              malovana-keramika/